Протоієрей Андрій Ткачов: Як прощати, якщо пробачити неможливо?

Як прощати, якщо пробачити неможливо? Як прогнати спогади про колишні суперечки і образи? Від чого залежить прихильність серця?

Як прощати, якщо пробачити неможливо? Як прогнати спогади про колишні суперечки і образи? Від чого залежить прихильність серця розмірковує настоятель храму прп. Агапіта Печерського (Київ) протоієрей Андрій Ткачов.

«Відніми серце кам`яне і дай серце зі плоті», - так зокрема говорить Амвросій Медіоланський у літургійній молитві. Серце, дійсно, замість живої і тремтячої плоті може бути кам`яним, може бути дерев`яним або ще яким. У Криму одного разу чув я східну байку про те, що серце може бути вовняним, і саме це - саме зле серце.

Якщо по каменю, дереву або залізу вдарити, то вони народять звук, виявлять свою присутність. По вовну ж скільки не бий, воно буде мовчати. Серце бездушне, серце байдуже до чужого болю, воно і є - вовняне. Його не розіб`єш на шматки як кам`яне. Його не запалиш тертям як дерев`яне. Воно не гуде набатом як залізо. Зате будь-який реп`ях вчепиться в нього так, що не відірвеш.

Домовимося порівняти образи, злопам`ятність та інші хвороби серця з реп`яхом, який потрібно відірвати. Адже пробачити потрібно саме «від серця». Так говорить Христос в Євангелії. Мало чергово усміхнулася і вимовити священну формулу: «Пробачте - Бог простить». Потрібно знову посилюватися змінити образ думок. І ось починаєш відривати від серця злу пам`ять про самих різних людей, а вона не відривається.

Чіпляється, впирається і навіть якщо відривається, то не цілком, а залишаючи на місці частину колючок. Звідси - від невміння прощати просто і цілком - пізнаю, що серце моє вовняне, егоїстичне. Воно здається тихим, але це обман. Егоїстичне серце не тихе, але затаїлося, як хижак. І що робити?

Ліки мають відповідати хвороби. Якщо хвороба полягає в злій пам`яті, лікувати доведеться пам`ять, витісняючи одними спогадами інші. Хрест, на якому Христос мовчить, але самим положенням розпростертих рук говорить «Прийдіть до Мене», повинен бути у пам`яті на першому і головному місці.

Ми всі згрішили і всі позбавлені Божої слави. Якість нашого життя принизлива в порівнянні з тією славою, яку втратив Адам; та ще більш мізерна вона в порівнянні з прийдешнім одкровенням слави синів Божих. Чи нам тут сваритися, на землі вигнання? Бог у Христі прийняв і простив всіх. Простив і прийняв мене, що бурчить на багатьох. Простив і прийняв тих, хто бурчить у відповідь і коситься на мене. Так що ж ми, прощені і прийняті, продовжуємо вести себе так, немов Христос не за нас помер?

Христос Господь має бути поставлений нами в центр життя, щоб Він був, як кажуть священики на службі, «посеред нас». І без пам`яті про Нього справжнього примирення не буде. Буде щось вимучене, важке, травмуюче душу.

Я хочу багато чого забути, а воно не забувається. Я ніби і простив вже всіх, а воно ні-ні, та й згадається, та так, що душу обпече. І намагаюся, і посилюється, а бачу, що результат мізерний. Все це так у переважної більшості, якщо, звичайно, вони чесні з собою. А коли ж буде інакше? Сподіваюся тоді, коли ми не будемо сподіватися на себе і на те, що особистим внутрішнім зусиллям можна досягти серйозних змін у духовному житті. Безблагодатні аскетизм і духовний егоїзм не зцілять, але до кінця погублять. Потрібна допомога Бога і молитва наша про своє серце. Всі знають цю молитву. «Сердце чисто созижди во мне, Боже, и дух прав обнови во утробе моей».

Бог, що створив увесь світ без усякого стомлення, хоче перетворити в людині серце за згодою самої людини. Бог чекає молитви і згоди на вхід в це саме серце людське, в глибини його. І якщо Він увійде туди, як колись - в Пекло, то Він і довершить розпочате людиною. Він буде там всередині загладжувати образи, прати злу пам`ять, пом`якшувати зчерствління, лікувати застарілі виразки. Ми самі не можемо робити цю роботу. Непосильна вона нам.

На шлюбі в Кані Він перетворив воду на вино. На Таємній вечері Він перетворив вино в Кров. А всередині людської істоти Він перетворює вовну, камінь, дерево сердець в живу плоть. Тільки Він може це зробити, і без Його останнього слова наші труди - лише засіб пізнати своє безсилля.

Православ`я і світ
 

УНІАН в Google News