Якою мовою молитися Богу?

9 листопада - День української писемності та мови, День преподобного Нестора Літописця... Чи потрібно перекладати Богослужіння з церковнослов`янської "зрозумілою" мовою?

9 листопада в Україні відзначається День української писемності та мови. Це свято встановлене в 1997 році на честь преподобного Нестора Літописця - послідовника творців слов`янської писемності Кирила і Мефодія.

Деякі дослідники вважають, що саме з Нестора Літописця і починається письмова українська мова.
Кандидат богослов`я, священноігумен Української Православної Церкви Феогност (Пушков) вважає, що та мова, яку ми сьогодні називаємо «церковнослов`янською», спочатку була мовою живого спілкування слов`ян. Святі брати, просвітителі слов`ян Кирило і Мефодій лише впорядкували цю мову, давши абетку і розробивши граматику.

На думку богослова, «церковнослов`янську» мову «сакралізовано».
Священноігумен УПЦ Феогност (Пушков) вважає*, що сьогодні Богослужіння має відбуватися живою сучасною мовою - українською чи російською - зрозумілою людям.

* Нагадаємо, що думка автора має право на існування, і може не збігатися з думкою редакції.

Церковно-слов`янський алфавіт

Богослужіння - це те, що робить віру конкретною. Богослужіння переходить від абстракції невизначеної віри до живого досвіду особистих стосунків людини з Богом. Латинське слово «religio» перекладається російською як «союз». Союз же завжди особистісний і осмислений. Між людиною і безособовою природою є лише органічний зв`язок, але союз - «договір» завжди полягає тільки в тому випадку, якщо з обох сторін виступають особистості. Основна ж властивість особистості - це здатність мислити і висловлювати свої почуття, а так само розуміти іншого, зокрема того, з ким вступати в союз.

БОГ СПІЛКУЄТЬСЯ МОВОЮ, ЗРОЗУМІЛОЮ ЛЮДИНІ

Релігія - це союз Бога і людини. І якщо Бог розуміє нас завжди, то лише богослужіння, молитва і Слово Боже дають змогу нам зрозуміти Бога. Саме тому богослужіння наповнене священним символізмом. Символи спочатку були взяті з реалій повсякденного людського життя. Символ передає глибокі почуття, але для того, щоб символ був живим, реальним, він повинен бути зрозумілий обом - так, якщо хтось подарує своїй нареченій віник, замість троянд, це навряд чи знайде розуміння, навіть якщо той, хто дарує, вкладатиме в цей жест найвищі поняття про майбутню дружину як про прекрасну домогосподарку. Інакше він не передасть почуття одного іншому, а лише приховає їх або спотворить. У кращому випадку буде нерозуміння, а в гіршому - невірне прочитання символу.

ЦЕРКОВНОСЛОВ`ЯНСЬКА МОВА СПОКОНВІКУ БУЛА МОВОЮ ЖИВОГО СПІЛКУВАННЯ СЛОВ`ЯН
Ту мову, яку ми сьогодні називаємо церковнослов`янською, спочатку була мовою живого спілкування слов`ян. Святі брати, просвітителі слов`ян Кирило і Мефодій лише впорядкували цю мову, давши абетку і розробивши граматику. Але словниковий запас і принципи побудови слів, а так само синтаксичні звороти були органічно властиві слов`янам. Соціолінгвістика дає потрійний критерій для визначення «доступності» мови суспільству: «Зручність для вимови (фонації), слухання і розуміння (аудіювання) і мовного мислення (церебрації)» [1]. Усім цим критеріям відповідала для древніх слов`ян мова їх книжності, заснована працями Кирила і Мефодія. І жодному з них, на жаль, не відповідає ця древня мова для сучасної людини. Святі брати не мали наміру замість незрозумілої латини створювати ще одну «закодовану» мову, не зрозумілу «на слух» простій людині і таку, що вимагає спеціального вивчення. Навпаки - всі їхні ідеї, бажання і праці були віддані на те, щоб в рамках слов`янської мови висловити священні образи, символи і високий сенс Богослужіння і Писання Православної Христової Церкви.
Але мові властиво змінюватися [2]. Саме тому ми бачимо, що «слов`янська» мова сербів, болгар і чехів відрізняється від нашої церковнослов`янської (до речі, древні варіанти слов`янської мови разюче відрізняються від того, що ми маємо сьогодні. Використовувана ж на території Московського Патріархату «богослужбова мова», насправді є результатом філологічних праць світських учених при імператриці Єлисаветі Петрівні, в середині XVIII століття.

Преподобний Нестор Літописець

ЧИ ДУМАЛИ КИРИЛО І МЕФОДІЙ ПРО «САКРАЛІЗАЦІЮ» МОВИ?
Кирило і Мефодій і думати не могли про те, що їхню працю з часом стануть використовувати як фетиш. Вони відмовилися від фетишизації або, як прийнято зараз говорити, «сакралізації» тої, чи іншої мови. Святі вчили нас звертатися до Бога осмисленими словами. І ніколи в Церкві не було такої ситуації, яка виникла нині. Щоб зрозуміти богослужіння людина повинна не тільки вивчати віру, але ще й вивчати певну мову. Книги Священного Писання Нового Завіту були написані «простонародним» грецьким діалектом «койне». Коли в Римі зробили прекрасний (в усіх відносинах) переклад Письма на латину (цей переклад називається «Італа»), то виявилося, що занадто високий стиль перекладу робить його недоступним для сприйняття. І тоді Церква пішла на створення нового перекладу, який довірила вченому ієромонаху Ієроніму Стридонському. Переклад, зроблений Ієронімом, увійшов в історію під назвою «Вульгата» (лат. «Простонародний»). Цей переклад став згодом офіційним в Римській Церкві канонічним перекладом Біблії латиною.
І сьогодні Каверін (опублікував на «Благодатном огне» (№ 19) і на «Православіе.ру» статтю «Церковнослов`янська мова - це наша мова для розмови з Богом») і всі, хто ідейно близькі з ним, перетворюючи слов`янську мову в якусь непорушну реальність російського богослужіння, по суті, слово в слово повторюють слова противників Кирила і Мефодія. Почитаємо, що пише Каверін: «Богослужбові облачення, як і богослужбова мова, є священними... Вони не можуть бути вживані в побуті... Священик після служби знімає богослужбові облачення. Те ж саме відноситься і до богослужбової церковнослов`янської мови, яка не повинна співпадати з мовою, уживаною поза храмом».
Але ж це і саме це слово в слово повторення єресі «тримовної», що вчила, що живою сучасною мовою не може проводитися богослужіння. Саме з цією єрессю боролися до кінця свого життя святі брати Кирило і Мефодій, доводячи протилежне! Це було настільки важливим для святих братів, що вони за відстоювану ними мову богослов`я (а не тільки самі перекази) нерідко піддавалися гонінням навіть і ув’язненням (у в`язниці кілька разів сидів Мефодій, і йому було б достатньо погодитися служити «давньою і священною» мовою, замість «новоспеченої слов`янської», щоб тут же опинитися в честі у сучасних йому мракобісів).
Але з часом інструмент (створений в певних рамках слов`янської богослужбової мови) перетворився на ідола, якому стали «кадити кадилом лестощів».
Якоюсь мірою слов`янську мову в Росії і ієронімівський переклад на Заході повторили долю біблійного «Мідного Змія». Коли виведений пророком Мойсея з Єгипту народ потрапив в лігво змія у пустелі, то Мойсей зробив з міді образ прикутого до дерева змія. Це був символ, інструмент, зображення віри в те, що Бог має силу зробити змію з її отрутою мертвою, а людину, укушену змієм, залишити в живих. Але з часом - після багатьох століть - народ забув пряме призначення символу і став його обожнювати. Це стало настільки небезпечною підміною істинного Бога і богопочитания, що благочестивий цар Єзекія наказав винищити цього змія (4Цар. 18:4). Те ж саме відбувається сьогодні з церковнослов`янською мовою. Церковний варіант слов`янського мови був органічним вираженням слов`янської культури в слов`янському середовищі. У сучасних умовах він повинен поступитися місцем церковному варіанту російської мови (а так само інших національних мов - української, білоруської, татарської та ін.)

Творці слов`янської писемності Кирило і Мефодій

ЦЕРКОВНОСЛОВ`ЯНСЬКА МОВА НЕ Є МОВОЮ НАШОГО СПІЛКУВАННЯ І МИСЛЕННЯ
Дивна виходить у нас справа: просвіщаючи сучасні народності, які раніше не були освічені світлом Христовим, ми даємо їм богослужіння їх сучасною мовою. Чому ж ми для себе залишаємо мову, яка не є на сьогодні ні мовою нашого спілкування, ні мовою нашого мислення?
Ревнителі «традиції» пропонують піти шляхом створення словників «богослужбової термінології».
Але, по-перше, не всі можуть освоїти навіть словник.
По-друге, освоєння словника відверне свідомість від самої молитви, тому що під час молитви віруючий повинен буде осмислювати і перекладати в голові те, що чує в храмі. Це під силу тільки професійному перекладачеві.
По-третє (і найголовніше), проблема мови впирається не в словник! Тільки безграмотні в галузі філології особи можуть стверджувати, що «досить дати словник англійської мови в руки кожному, хто слухає або читає текст англійською, і він все зрозуміє». Проблема впирається в саму мову - в її структуру, в її граматичні форми.
Слов`янська мова багато в чому схожа з російською, але так само і багато в чому від неї відрізняється. Її можна порівняти з сучасною українською мовою. Хто бував в Україні, той знає, що проблема не вирішується на рівні словника. І тривалий час людина, чуючи начебто «зрозумілу мову», впадає в страшну помилку: через призму сучасної російської граматики вона спотворено сприймає те, що чує українською мовою. І необхідно вивчати цю мову, щоб правильно зрозуміти співрозмовника (я вже не кажу, щось відповісти цією мовою). Ті, хто пропонують всіх і кожного (без урахування його філологічних здібностей) навчити слов`янської мови, насправді, займаються принизливою для мови профанацією. Не хотілося б, щоб древня і прекрасна мова перетворилася на інтелектуальний фаст-фуд напівграмотних «ревнителів».
По-четверте, ми ніде не бачили ні у святих отців, ні в апостолів, щоб хтось із них створював спочатку спеціальну мову, а потім вимагав би від християн вивчення цієї мови. Школа завжди звертається до учня тією мовою, якою отрок висловлюється з дитинства, яку він увібрав буквально з молоком матері. Якщо сучасний отрок з Тули чи Калуги (навіть будучи найрозумнішим) потрапить у школу в Афінах, то наскільки б не була прекрасною мова греків (навіть у порівнянні з російською мовою), він не зможе навчатися в цій школі, і навіть найпростіші істини для нього будуть незрозумілі, оскільки звучатимуть вони не його рідною мовою. Богослужіння - це дійсно школа (за вченням святих отців Церкви), і тому, щоб бути реальною школою, воно повинно відбуватися живою сучасною мовою.

ЧИ МОЛЯТЬСЯ РЕВНИТЕЛІ ПРО СЛОВ`ЯНСЬКУ МОВУ?
У чому причина ревнощів за слов`янською мовою? Переклад богослужіння живою сучасною мовою потребує уваги та зосередженості. Зараз же, самі не розуміючи того, що читається, ревнителі фактично не моляться. Вони просто «вичитують» тексти (це настільки очевидно, що слово це стало собою замінювати слово «молитва», і коли наші ревнителі говорять про молитву, вони нерідко говорять про «вичитування молитов»). Робота розуму і серця відсутня! Присутня тільки робота почуттів (естетичне захоплення красивими, але незрозумілими словами). Ці люди приходять на богослужіння як в італійську оперу без знання італійської мови: красиво, але незрозуміло. Але з такими почуттями можна ходити в оперу, а не в храм. Храм потребує концентрації уваги, розумово-сердечної праці.
Противники перекладу богослужіння російською мовою твердять нам, що «церковнослов`янська мова є мова ангельська». Кирило і Мефодій викладали Істини віри слов`янам Моравії, Паннонії та Болгарії.

У СЛОВАХ МОВИ БОГ БЕРЕ ПЛОТЬ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ З НАМИ
Якщо ми погодимося, що ця мова надприродного походження, то це тільки повинно нас стимулювати до перекладу російською мовою нашого богослужіння. У православному догматі про Боговтілення Церква свідчить про те, що Христос не тільки Спаситель, але ще і Правдивий Учитель, Яке пізнання Істини приніс нам з небес, і «сказав нам» Слово Своє нашою, земною, людською мовою. Це теж - одна із сторін Втілення Логосу. Він бере плоть не тільки від плоті Марії. Він бере плоть для Себе в хлібі і вині в Євхаристії, а в словах нашої земної мови бере плоть для спілкування з нами. Тому нам просто необхідно перекладати все з мови ангельської мовою людською.
Є ще люди, які впевнені, що російська мова не можна використовувати в богослужінні, тому що вона осквернена нікчемною лексикою, перетворилася на такий собі сленг. Але ж і у стародавніх слов`ян, і у стародавніх греків були свої лайки. Апостол Павло застерігає проти нечистих слів, щоб вони не злітали з вуст (Еф. 4:29), але при цьому він не каже, що «потрібно створити нову штучну мову, в якій би не було лихослів`я». Міркування ж наших опонентів не дозволяють їм відрізнити граматичний пласт мови від якісного наповнення.
Лайка, сленг, жаргони - це не сама мова, а лише форма вираження емоцій, своя мовна культура. Але якщо ми візьмемо прекрасний акафіст «Слава Богу за все», написаний архієреєм-священномученником Трифоном (Туркестановим) живою сучасною російською мовою, то хіба повернеться в нас язик порівняти цей акафіст з базарною лайкою? Або навіть взяти будь-яку проповідь у храмі, яка завжди вимовляється живою мовою того народу, до якого вона звернена. Хіба можна поставити знак рівності між проповіддю на амвоні і лихослів`ям на площі? Хіба можна не бачити різниці між щоденниками Іоанна Кронштадтського (написаними живою мовою) і «опусами» Вєнічки Єрофєєва?

ЧИ БУДЕ «РОЗУМНОЮ» МОЛИТВА НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ?
Підсумувати сказане можна так: Бог звертається до людини тією мовою, яка зрозуміла людині. І людина повинна звертатися до Бога тією мовою, яка зрозуміла, насамперед, томуЇ хто говорить. Віруючий повинен осмислити те, з чим звертається до Бога, те, що говорить зараз, стоячи перед Лицем творця. Молитва не може бути сліпим проказуванням «завчених слів» або «написаних формул». Молитви, які є в молитовнику, були проговорені їх авторами з надр розуму і серця. Саме тому в православній аскетиці (вчення про правила християнського подвижництва і благочестя) у справі молитві на перше місце ставиться молитва «розумна», тобто, коли розум промовляє і усвідомлює слова, а «розумно-сердечна», яка досягається в результаті єдності розуму і серця, серце, озивається теплотою любові на слова розуму. Яка ж «розумна» молитва можлива при «вичитування» тексту незрозумілою мовою? Молитвослов - це скринька з духовними скарбами, але щоб ці скарби увійшли в наш розум і серце, щоб ми реально навчилися слухати почуття і розуміти слова молитов, ці молитви повинні бути перекладені живою мовою спілкування. Молитва повинна звучати мовою думки і серця. Бог чує наше серце і знає наші думки, хоч би якою мовою вони звучали.
«Церква в будь-яку епоху, як правило, користується мовою культурного оточення, в якому вона діє, і сам лінгвістичний план богослов`я і богослужіння знаходиться в залежності від актуальних мовних форм культури в цілому. При цьому, "богословська мова як людський фактор залишається вільною від географічних і національних рамок", оскільки "істина не має якоїсь виключно «своєї» мови, вона може належати будь-якому народу і будь-якій епосі [...] Всі (мови) можуть служити засобом сповіщення істини, хоча жодна з них не може вважатися ексклюзивною мовою істини", каже грецький богослов Пападопулос. ...У літургійному житті необхідно прагнути до здійснення якомога більш тісного зв`язку між словом і свідомістю, бо розуміння змісту і сенсу священнодійства - неодмінна передумова цілісного розвитку духовного життя віруючих. ...Якість спілкування віруючих з Богом та їх міжособистісного спілкування, безсумнівно, залежить від ступеня упізнання сенсу священнодійства і його вербального вираження» [3].
Богослужіння - це місце зустрічі Бога і людини, і людина, стаючи віруючою, має увійти в сім`ю Церкви, всією душею влитися в богослужіння, стати його активним членом.

ЯК БУТИ З ТИМИ, ХТО ЛЯКАЄТЬСЯ РЕФОРМ І МОЖЕ ЗАЛИШИТИ ЦЕРКВУ?
На завершення хотілося б висвлоити ще один подив, який дуже часто висловлюють люди, що бояться богослужбової реформи (навіть усвідомлюють її необхідність): «А як же бути з тими людьми, які можуть злякатися реформ і залишити Церкву? Вони звикли молитися слов`янською, нехай навіть нічого не розуміючи, і не візьмуть російської». Для таких людей важливо зрозуміти, що вони є паствою, а не пастирями. І їм належить зберігати притаманне вівцям благоговіння перед своїм пастирем. Пастирі ж Церкви мають зобов`язання перед Богом не просто «стерегти давню амуніцію Церкви», але приводити свою паству до розумного, повноцінного, осмисленого літургійного життя.
Якщо ж хтось готовий з Церкви вийти, в ім`я слов`янської мови, той має розуміти, що не слов`янська мова робить Церкву Церквою, а Христос і Віра. На ці граблі вже наступили свого часу старовіри: вони порвали з Церквою в ім`я своїх обрядів, до яких вони звикли, в рамках яких їм було затишно існувати, але сенсу яких вони зрозуміти так і не потрудилися.
Церква сама визначає все, що стосується обряду і «зміни амуніції». Церква, за словами апостола Павла, є Наречена Христова, а її обряди - це вбрання нареченої. Звідки ж у деяких «ревнителів» бажання одягнути сьогоднішню Наречену в стару, поїдену міллю фату прабабусі? Прикрасить ця фата Наречену?
Історія Церкви знає безліч реформ богослужбових. На Русі до виникнення старовірської свідомості в московських умах, був не один десяток реформ. Святитель Алексій Московський зробив новий переклад Нового Завіту московським діалектом. Була зміна Статуту (студійський замінили савваітським), а самі статути, в свою чергу, не з неба впали, але у Візантії проходили довгий шлях свого розвитку, постійно змінюючись. І все це жваве тільки тому, що воно знаходиться в Тілі Церкви і в послуху пастиря.
Паства ж має право повставати проти ієрархії тільки в разі спотворення останньою основ догматичного порядку. Догматика - загальна для всіх Православних Церков, мова ж у кожної Церкви свою. Мова - це інструмент, яким Церква висловлює догматичні і моральні істини. І вже яким інструментом користуватися, вирішуватиме сам пастир.

Кандидат богослов`я, священноігумен УПЦ Феогност (Пушков) - для "УНІАН-Релігії"

Література

1. Кончаревич Ксения, д-р. Дискуссии о богослужебном языке в Сербской Православной Церкви. (2003г.)

2. о языковой ситуации в Средневековой Руси см. Успенский Борис. Языковая ситуация и языковое сознание в Московской Руси: Восприятие церковно- славянского и русского языка // Византия и Русь. М., 1989, с. 206-226.

3. Кончаревич Ксения, д-р. Социолингвистические аспекты церковнославянского языка сегодня

УНІАН в Google News